Підвищена пітливість або гіпергідроз – це проблема, яка завдає немало клопоту, людині, що хворіє на цю недугу, не просто дискомфортно від вічно мокрих пахв, долонь та стоп, але й нестерпно соромно за різкий і неприємний запах цих частин тіла.

Гіпергідроз – це розлад функцій потових залоз, що викликає надмірне потовиділення без будь-яких причин. Хвороба може бути вродженою, так і з’явиться у ході життя. Приміром, внаслідок порушень функції щитовидної залози, ожиріння, стресів, вегето-судинної дистонії, гормональних змін та інших факторів. Однак якою б не була причина виникнення недуги, її наслідки приносять масу неприємностей господарю. І таку хворобу треба лікувати.

Види гіпергідрозу

Гіпергідроз може бути двох видів:

  • генералізований.
  • локальний.

Генералізований (загальний) гіпергідроз, при симптомах якого потіє уся поверхня тіла, найбільше докучає вночі, залишаючи потові силуети на простирадлах.

Другий вид цієї хвороби – локальний, проявляється на певних ділянках тіла: найчастіше це пахви, долоні та стопи, рідше – область між жировими складками у людей, що страждають від зайвої ваги, а також пахова зона.

Лікування гіпергідрозу

Сьогодні існує декілька способів боротьби з підвищеною пітливістю, починаючи з народних методів і закінчуючи більш професійними та дієвими – лікуванням лазером, введенням ін’єкцій ботокса та хірургічними операціями.

Основні методи лікування гіпергідрозу можна розбити на такі групи:

  • заспокійливі настої;
  • лікувальні антиперспіранти;
  • лікування струмом або електрофорез;
  • ін’єкції ботоксу або діспорту;
  • хірургічна операція;
  • лікування лазером.

Заспокійливі настої (звіробію, м’яти, меліси) та заспокійливі препарати допомагають прибрати нервозність. Серед протипоказів тільки індивідуальна непереносимість компонентів. Ефективність такого методу не дуже висока, але на початковому етапі він може бути використаний.

Більш дієвими стають лікувальні антиперспіранти – спеціальні спреї, які використовують при гіпергідрозі пахв. Також використовується лікування струмом або електрофорез. Звертаються до такого методу й при пітливості долонь, стоп й пахв. Процес може злякати (у ванночку з водою опускають ногу або руку, а потім включають прилад для електрофорезу), проте лікарі відмічають гарну ефективність такого методу. Результату вистачає на 2-4 тижні. Але застосовувати його при вагітності, епілепсії та проблемах із серцем суворо заборонено.

Що ж до використання ботоксу та діспорту, то використовують такий метод при усіх видах гіпергідрозу. Процедура абсолютно безболісна. У проблемну зону роблять ін’єкцію, яка блокує роботу нервових закінчень, що ведуть до потової залози. Ефект від цих маніпуляцій тримається протягом 5-8 місяців. Повторювати їх можна не частіше одного разу на рік. Така процедура протипоказана в період вагітності та лактації, а також у разі алергій та імунодефіциту.

Хірургічна операція та лікування лазером

Гіпергідроз пахви можна лікувати за допомогою видалення тканини з потовими залозами, тобто хірургічним шляхом. Зазвичай ефекту вистачає на 3-4 роки, проте операція дуже небезпечна і може мати неприємні наслідки у вигляді фіброзу та пігментації. Не можна застосовувати цей метод при годуванні грудьми, вагітності, захворюваннях серця й дихальних шляхів.

Лікування ж лазером – найбільш інноваційний метод, який використовують при усіх видах недуги. Сама процедура триває не більше години і проходить безболісно для пацієнта. Хворому вводять місцеве знечулення. Після чого робляться надрізи шкіри, точніше проколи у 2-3 мм довжиною. Лазерним променем здійснюється підігрів підшкірних тканин, внаслідок чого, під впливом високих температур відбувається омертвіння потових залоз. Потім їх відсмоктують спеціальним вакуумним апаратом. Пацієнт під час цієї процедури відчуває лише легкий дискомфорт. А ефект від неї може триматися усе життя.

За жодних обставин не займайтесь самолікуванням гіпергідрозу будь-яких ділянок. Зверніться за консультацією до дерматолога, ендокринолога або невропатолога Медичного центру Medicover. Саме ці лікарі можуть діагностувати причини виникнення й розвитку недуги. У більшості випадків лікування починається з найпростіших методів і тільки при невтішних результатах переходить у більш радикальні форми.